Останнім часом дана тема стала актуальною у зв’язку з тим, що роботодавець не бажаючи звільняти висококваліфікований персонал і в той же час не маючи змоги виплачувати йому гідну заробітну намагається його утримати надаючи відпустки без збереження заробітної плати. В більшості випадків надання таких відпусток з ініциативи роботодавця являється порушенням діючих норм трудового права. В зв”язку з цим необхідно знати якими нормативними актами регламентується надання відпусток без збереження зарплати та при яких умовах і в які строки можливо її надавати.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. передбачає дві категорії відпусток. Перша категорія відпусток без збереження зарплати надається працівникам в обов'язковому порядку за ініциативи працівника, та друга категорія - відпустки, що надаються за погодженням між роботодавцем і працівником.

Перша категорія - відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника у відповідності до статті 25 Закону надається в обов'язковому порядку:

1) матері або батьку, який виховує дітей без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;

3) матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 Закону (батькові дитини, бабі, діду чи іншим родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особі, яка усиновила чи взяла дитину під опіку), у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше ніж до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) – не більше ніж до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку;

4) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, – тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

6) пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

7) інвалідам I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

8) особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;

9) працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання і назад; інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання і назад;

10) працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною в медичному висновку;

12) працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу і назад;

13) працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі й успішно виконують індивідуальний план підготовки, – тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

14) сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

15) ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

16) працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічні основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, – тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;

17) працівникам, діти яких віком до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, – тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання за їх бажанням надається один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

 Якщо працівник має право на одержання відпустки за декількома підставами, то, використавши відпустку за однією підставою, він може використати відпустки також за іншими підставами. Наприклад, працюючий  пенсіонер  інвалід II групи має право на використання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю до 30 календарних днів щорічно як пенсіонер і тривалістю до 60 календарних днів щорічно як інвалід II групи.

Законодавство не вимагає використання відпустки всєї та відразу. Тому,наприклад, мати, яка має двох дітей віком до 15 років, може приєднати до щорічної основної відпустки сім днів відпустки без збереження заробітної плати, а залишок  8 днів цієї відпустки  взяти в інший час.  

Відпустка без збереження заробітної плати, яка певним категоріям працівників надається щорічно, не може бути перенесена на наступний рік. По закінченню календарного року за умови, що відпустка не була використана працівник не має права переносити її на наступний рік.

Друга категорія - відпустки, що надаються за погодженням  між роботодавцем і працівником. За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Відпустку без збереження заробітної плати працівник може брати при  необхідності кілька разів протягом року (наприклад, взяти сім днів, потім три, потім п”ять), але загальна її тривалість  не може перевищувати 15 календарних днів. Для одержання такої відпустки одного тільки бажання працівника замало – обов'язковою умовою тут є згода сторін та поважні причини або сімейні обставини що спричинили потребу в такій відпустці. Причини законодавством не регламентуються, все залежить від конкретних життєвих обставин працівника. Право приймати рішення, надавати чи не надавати працівникові з тієї чи іншої причини зазначену відпустку, належить виключно до компетенції роботодавця.

 На час надання  відпусток без збереження заробітної плати    за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування в таких відпустках (за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) – до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку) зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Надання  відпустки без збереження заробітної плати оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця із зазначенням підстав надання такої відпустки та її тривалості.

У зв'язку із призупиненням роботи на підприємстві, що пов'язано з відсутністю обсягів робіт, зменьшенням замовлень, тобто у зв'язку з простоєм  досить часто виникають питання щодо можливості відправлення працівника у відпустку без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавця.

 Із діючого законодавства  Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відпустки» від 2 листопада 2000 р. № 2073-III частину другу статті 26,  яка передбачала в разі простою підприємства надання працівникам відпустки без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням в порядку, визначеному колективним договором, вилучено. Дана стаття не стимулювала роботодавців до усунення причин простою на підприємстві, а навпаки, легалізувала приховане безробіття та соціальну незахищеність працівників (невиплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в період хвороби працівника, відсутність відрахувань із заробітної плати до Пенсійного фонду, від чого в подальшому залежить розмір пенсії, тощо).

Тому, надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати з ініціативи роботодавця в зв”язку з простоєм, відсутністю коштів на оплату праці та ін. є прямим  порушенням норм  трудового права.

Проблема зайнятості працівників у разі простою частково може бути вирішена шляхом встановлення неповного робочого часу за угодою між працівником і роботодавцем згідно зі статтею 56 КЗпП України.

Начальник відділу кадрів ТОВ „ІПСТ”   Чмут С.М.